menu close menu

СЕНС ЖИТТЯ – ЛЮБИТИ КОЖЕН МОМЕНТ, У ЯКОМУ ЖИВЕМО, – ОТЕЦЬ ПЕТРО МАЙБА

 

Рано чи пізно, у різні моменти і з різних причин, людина ставить собі запитання: у чому сенс мого життя? для чого я живу? Відповісти на них чесно самому собі буває непросто, а інколи – болісно. Проте шукати відповіді треба. Власне, відповідь – проста і неприхована. Як її розпізнати у своєму серці – у «Вечірніх діалогах з душпастирем» розважав отець-салезіянини Петро Майба.

«Простий приклад, як все відбувається у нашому житті: згадаймо свій настрій в неділю увечері – не дуже радісний, правда? А чому? Бо завтра – понеділок, «важкий день», до вихідних ще цілий тиждень, який треба відбути. Більшість людей живуть по-справжньому саме у цьому відрізку – з вечора п’ятниці до вечора неділі, а інші п’ять днів – рутина, очікування, невдоволення…»

Людина часто живе саме такими періодами очікування – «вечора п’ятниці», відпустки, свят, якихось подій, які надихають, тобто певною мірою живе тим, що буде, чи, пізніше, спогадами. Але крім п’ятниць, відпусток і яскравих подій у нашому житті є багато інших речей, яких ми не помічаємо і пропускаємо. Думками ми там – у майбутньому чи в спогадах, а не в реальності, яка і є життям, яке ми втрачаємо у цих очікуваннях.

Глобально життя людини також проходить від періоду до періоду. Світ малої дитини – мама і тато, бабусі й дідусі, дім, затишок. Потім – дитсадок як нова рельність: інші діти, ігри, вихователі. Це стає або чимось бажаним, очікуваною радістю, або навпаки – чимось не дуже приємним. Але попереду – школа, нове очікування, у яклму вбачається сенс, бо це змінить життя, буде чимось іншим. Щоправда, школа також швидко перетворюється на повсякдення, і знову – очікування. В університеті на початку – ейфорія, але після першої сесії знову непомітно приходить рутина, незважаючи на веселе студентське життя. І сенсом стає майбутнє доросле життя – професія, кар’єра, сім’я тощо. Багатьом все це вдається здобути, дехто почувається щасливим, хоча будні беруть своє. Доживаємо до кризи середнього, старшого віку, і… От і все.

«Але інколи людина, стикаючись з реальністю, запитує себе: а в чому сенс? Куди він подівся? Чи, може, він завжди був, але паралельно нашому проживанню, ми просто про це ніколи не думали. Бо сенс – не прожити від і до гарних моментів, пропускаючи і перечікуючи все інше. Сенс – любити кожен момент, у якому ми живемо. Це – як червона лінія, яка має проходити через кожну подію, через кожну мить: наше ставлення до всього, що відбувається з нами і навколо нас, як до чогось великого, більшого. Людське життя – великий дар від Бога, від Нього походить і має повернутися до Нього, наповнене любов’ю…»

Наше матеріальне, тілесне існування – теж Божий дар, але і він не є нашою власністю: це дар, довірений нам, щоб реалізувати цей божественний задум Любові. Якщо ми розуміємо і  відчуваємо це, кожен момент нашого житя наповнюється любов’ю, якщо ж ні – життя просто відбувається, проживається, втрачаючи сенс.

Отець каже: не йдеться про те, що у житті завжди все має бути гаразд і так, як ми хочемо і плануємо. Певні обставини, ситуації, події ми не обираємо і не завжди можемо контролювати, впливати чи змінити їх. Але в нашій волі обирати ставлення до того, що відбувається.

«Життя – це ставлення до життя, сприйняття, прийняття. І походить воно від оригіналу, від початку – від Бога. Ми прийшли з вічності і туди маємо повернутися, наповнені любов’ю. Тому справжнє покликання у нашому житті – преображатися у справжній лик Того, на подобу кого ми створені, на образ і подобу Бога. Так ми крок за кроком здобуваємо життя, надаючи йому сенсу. Так ми віднаходимо себе у цьому житті, ким, де і у яких би обставинах не були…»

Наше призначення у цьому житті – бути людиною, щоб любити. «Людина не має іншого призначення у цьому світі, – каже отець. – Кожне людське покликання, його основа – реалізація у любові, щоб у найкращий спосіб віднайти себе і прожити це життя так, як задумав Господь для кожного з нас. Це непросте завдання, і воно потребує зусиль…»

Отець ще раз нагадує: не події чи досягнення, а любов є червоною ниткою, яка зшиває наше життя. Саме любов дає нам можливість дивитися далі, поза межі земних подій і звершень. Отець згадує Климентія Шептицького і Йосипа Сліпого – людей, повних сенсу, які не втратили себе і віру у найтяжчі часи гонінь і катувань.

Отець Петро також згадує євангельське порівняння людського життя з виноградником, який повинен приносити плоди і стати даром, тим, чим діляться. Цей євангельський виноград – любов. У повсякденні, у ставленні до інших, до себе і до Бога. У цьому і полягає те, що називають святістю.

«Формула святості проста – прожити кожен момент у любові. Так, щастя не падає з неба, а здобувається зусиллями і бажанням любити те, що маємо. Наш прояв свобідної волі – обирати. Але не існує свободи без любові, так само, як і свобода не може існувати без цього наповнення. Тому нехай кожен шукає і знайде сенс життя в собі. Так само, як і Бога, який є в кожному з нас. Ми або віднаходимо це – і тоді живемо змістовним життям, або ж – лише проживаємо його. Але життя вартує того, щоб жити на повну…»

 

Джерело: Дивесвіт

15.11.2019 | Інформація, Цікава | 0

Leave a reply

Your email address will not be published.

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

*