menu close menu

ШОСТА РІЧНИЦЯ ВІДХОДУ У ВІЧНІСТЬ ОТЦЯ БОГДАНА СМУКА

o_smuk

Сьогодні, 17 серпня в храмі святої Софії відбулась заупокійна  Служба Божа в шосту річницю смерті світлої пам’яті о.Богдана Смука, першого пароха та духівника Парафії святої Софії. Службу очолив адміністратор храму о.Тарас Савчук у співслужінні з сотрудником храму – о.Михайлом Кушніром. В проповіді о.Тарас нагадав усім присутнім історію життя о.Богдана та відзначив, що  сьогодні всіх на Богослужіння зібрало почуття вдячності о.Богдану, який віддав свої сили, здоров’я у служінні  Богові та вірним в умовах гонінь і переслідувань.

 

 

Після завершення Служби Божої священики храму святої Софії відслужили Панахиду на могилі о.Богдана, де  спільно молилися з його родиною та парафіянами храму.

 

IMG_3741

IMG_3742

 

о.Богдан Смук народився 1 червня 1936 р. у с. Хоросниця, Мостиського р-ну, Львівської обл. Батько працював на Святоюрській горі, виготовляв меблі, був знайомий з Митрополитом А. Шептицьким та іншими єпископами УГКЦ. Після служби у війську Богдан Смук вирішує вступити до підіпільної греко-католицької семінарії. Під час навчання був арештований органами безпеки на 15 діб за те, що брав участь у нелегальному богослуженні і заступився за підпільного священника.

21 вересня 1970 р. отримав дияконські, а наступного дня священичі свячення з рук владики Володимира (Стернюка). Більше як 20 років о. Богдан служив Богові та вірним в умовах гонінь і переслідувань, паралельно викладаючи у підпільній семінарії. У часи підпілля о. Богдан Смук опікувався 150 парафіями. Разом з дружиною Любою о. Богдан виховував 5 дітей.

Від 1989 р. священик активно включився в рух за легалізацію УГКЦ. Після повернення в лоно Греко-Католицької Церкви храму Преображення Господнього у Львові, митрополит Володимир Стернюк призначив о. Богдана сотрудником святині. 23 березня 1992 року грамотою Глави УГКЦ, Кир Мирослава Івана (Любачівського), о. Богдан Смук призначений парохом храму св. Софії  у Львові.

Протоієрей Богдан Смук відійшов у вічність 17 серпня 2011 р. , похований на цвинтарі с. Лапаївка.

 

В пам’ять про отця Богдана Смука пропонуємо інтерв’ю з отцем Богданом про період його підпільного служіння, опубліковане в тижневику “Україна і час” 9 березня 2006 року.

 

Батько передав синові віру

“Перед війною мій батько, – каже о. Богдан, – працював на Святоюрській горі. Він робив для Церкви меблі, престол та інші вироби з дерева. Добре знав митрополита Андрея Шептицького, владик та багатьох священиків УГКЦ.” Коли прийшли радянські війська, батькові Богдана – Євстахію Смуку, активному мирянину та членові кількох патріотичних українських товариств, – довелося покинути Львів та оселитися у селі Хоросниці, що біля Судової Вишні. Там він і розповів сину про так званий собор та переслідування. А ще пан Євстахій підтримував тісні зв’язки з УГКЦ, яка на той час перебувала в підпіллі. До оселі Смуків часто навідувалися єпископи Микола Чарнецький, Василь Величковський та інші священики, які поверталися із таборів й активно долучалися до євангелізаційної роботи серед населення.

“Стати священиком я мріяв ще з дитинства, – веде мову о. Богдан. – Тож після служби у війську, дізнавшись про підпільну семінарію, вирішив, що обов’язково у ній навчатимуся”.

Митрополит Стернюк потребував мучеників

У ті часи семінарія не мала свого сталого місця. Семінаристи разом із викладачами збиралися на квартирах побожних людей і там проводили заняття. Майбутнім священикам та їхнім наставникам доводилося дотримуватися всіх можливих засобів конспірації. Заняття нагадували радше зустрічі добре знайомих товаришів – усі разом сидять за столом і п’ють чай. Утім, й такі невинні вечірки не залишалися поза увагою каральних органів. Візити кадебістів, принизливі обшуки, арешти часто супроводжували заняття семінаристів. Але загнана у катакомби Церква долала всі перешкоди. Віра перемагала почуття страху. Одного разу люди у цивільному нагрянули й до помешкання Богдана Смука. Сталося це 1969 року. І відтоді “опіка” кадебістів над ним не припинялася аж до виходу з підпілля і легалізації УГКЦ.

“Священичі свячення я отримав 1970 року з рук митрополита Володимира Стернюка у його невеличкому помешканні на вулиці Чкалова у Львова, – розповідає о. Богдан. – Цей день пам’ятатиму все життя. Пригадую, як перед рукоположенням митрополит зустрівся зі мною, глянув поблажливо і запитав, чи знаю я, що священики йому не потрібні. “Я не маю церков, – сказав тоді він. – Мені потрібні мученики! Якщо хочеш вмерти за Христа і Церкву, то я прийму тебе”. Я погодився, не роздумуючи, бо знав, на що йду і прагнув цього з дитинства”.

Зауважимо, що священиком Богдан Смук став будучи батьком п’яти дітей. Його дружина теж усвідомлювала, яка небезпека їй загрожує. І все ж за життя священик ніколи не почув з її вуст навіть найменшого докору за вибраний ним шлях.

Перші арешти

Уперше о. Богдана арештували наприкінці 60-х. Ще семінаристом він поїхав у село Хоросницю, де мав правити Службу о. Гриник. Під час Літургії нагрянули органи держбезпеки. Богдан Смук та вірні, які молилися під час Богослужіння, заступилися за підпільного греко-католицького священика. Довелося панові Смуку після цього інциденту відсидіти 15 діб “за хуліганство”. Наступного разу арештували о. Богдана вже 1975 року. На празник святого Юрія він разом з о. Петром Городецьким відправляв Літургію в селі Ладанцях на Перемишлянщині. Кадебісти якимось чином довідалися про візит священиків у село. Отців заарештували та відвезли у райцентр. Затримані, не відчуваючи за собою провини, оголосили голодування. Цікаво, що допитував катакомбних священиків один високопоставлений на той час київський працівник держслужби, який і нині вряди-годи годи з’являється на телеекранах та переконливо розповідає про захист національних інтересів, повчає, як треба любити Україну.

“Я не тримаю зла на тих людей, які мене затримували, – каже о. Богдан. – Дехто з них, можливо, це робив несвідомо”. За його словами, колись кадебісти, в яких ще жевріла віра, залюбки запрошували підпільних священиків охрестити їхніх дітей. Знали, що ті ніколи їх не видадуть. А о. Богдану взагалі перед горбачовською перебудовою довелося таємно хрестити дитину одного чиновника ЦК КПУ.

Молитви за мучеників та переслідувачів

“На довгі терміни мене ніколи не заарештовували, – розповідає о. Богдан Смук. – Щоправда, виходячи з дому, я завжди готувався до найгіршого. Думав, що це буде моє останнє Богослужіння на волі. Але Бог завжди допомагав мені вдало уникати пасток, розставлених переслідувачами”. За роки підпільної діяльності о. Богдан опікувався 150 парафіями на території Галичини. У вихідні дні та у свята після офіційної роботи він їздив містами та селами і проповідував. За це його чи не щомісяця представники влади та органів держбезпеки викликали на співбесіду для “перевиховання”. Після кожного чергового затримання о. Богдану доводилося звільнятися з роботи і шукати іншу. Востаннє, перед виходом УГКЦ з підпілля, він працював у лікарні швидкої допомоги, куди його прилаштував митрополит Володимир Стернюк.

 

 

  Джерело:”КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ

 

 

 

16.08.2017 | Новини | 0

Leave a reply

Your email address will not be published.

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

*